Останні коментарі міста Київ:

У товщі віків беруть початок різноманітні способи переробки зерна на крупи і муку. Подрібнювали зерно кам'яними зерно-терками, пізніше у дерев'яних ступах із спеціальними товчками, причому були ручні і ножні ступи. Згодом з'явилися ручні жорна, що у значній мірі полегшувало цей процес, хоча при великій кількості зерна перетирання його вручну було пекельною мукою. Про важку працю під час переробки зерна у народі говорили: "І ступа, і жорна, і доля наша чорна".    Досконалішими й продуктивнішими за ручні пристрої були водяні млини. При їх спорудженні виявилась творча та інженерна вдача народних зодчих, їх мудрість, кмітливість у приборканні сил природи.     Перші документальні згадки про водяні млини на Закарпатті датуються кінцем ХІІІ - початком ХІV століття. Вже тоді водяні млини відігравали важливу роль у системі феодального господарства, були джерелом значних прибутків. Упродовж ХVІ - ХVІІ ст. вони поширюються по всій території краю. В цей час практично в кожному селі був один млин, а то й два чи кілька млинів. Саме тоді в окремих селах формуються своєрідні млинарські центри. Вони з успіхом обслуговували кілька навколишніх сіл. Поширенню водяних млинів на Закарпатті сприяла велика кількість гірських струмків і швидкоплинних річок, воду яких вміло використовували для господарських потреб. Зазвичай, млини ставили поблизу річки або потоку. Спеціальним каналом ("розтокою", "млиновицею") воду з річки, потока підводили до млина. Вона спрямовувалась у дерев'яні жолоби ("лотоки"), а з них подавалась на водяне колесо, сполучене з масивним дерев'яним валом. Колесо, обертаючись під дією води, приводило в рух вал, який у свою чергу, був з'єднаний з так званим "палешним" колесом. Це колесо збивали з чотирьох дерев'яних багрів, скріплених цівками - палями. У колесі просвердлювали дірки, в які кріпили чопики ("пальки"). Палешне колесо рухало вертикально закріплену колоду ("веретено"), а воно - залізний вал, який обертав верхнє жорно ("бігун"). Нижнє жорно ("лежак") залишалося нерухомим. Жорна знаходилися у викладеному з дерев'яних брусочків кожусі ("тулубі"). Над жорнами встановлювався дощатий барабан ("кіш"), у який засипали зерно. До нижньої частини коша кріпилося рухоме коритце. До нього прилаштовували дерев'яну паличку ("погонич"), нижній кінець якої торкався площини бігуна. Останній, обертаючись, надавав коливальних рухів погоничу, а той, у свою чергу, рухав коритце, з якого рівномірно сипалося зерно між млинові жорна, де бігун на площині лежака розтирав його на муку. Важливою деталлю всього млинарського механізму була закрутка, за допомогою якої звужували або розширювали отвір у барабані залежно від того, дрібно чи більш крупно мололи зерно. Помелене зерно висипалося в ящик, а з нього у мішки. У кімнаті, зліва від входу знаходилася глинобитна піч з виводом диму через цівку-кіш на горище. Традиційним також було так зване "запічне" віконце, яке рухалося по дерев'яних жолобах. За піччю розміщували дерев'яне ліжко, яке застеляли домотканими веретами. Під стінами встановлювали широкі тесані лави, на яких сиділи люди, що приходили молоти зерно. Центральне місце в кімнаті займав стіл. Неодмінним начинням у млинарській справі були спеціальні дерев'яні посудини для вимірювання зерна. У своїй роботі млинар використовував мірки на 32 кг ("мірка", "віко"), на 16 кг ("напівмірка", "напіввіко"), на 8 кг ("четвертувка") і на 4 кг ("вайтакув"). Саме вайтакув служив митом, яке брав млинар за свою роботу. З винайденням млина значно полегшилася праця селян, які могли тепер помолоти значну кількість зерна.  Перевезений млин  із  села Пилипець  Міжгірського  району. При будівництві подібних млинів використовували ту ж будівельну техніку і матеріали, що й при зведенні житлових будівель. Стіни млина зводили з обтесаних дерев'яних брусів, з'єднаних на кутах у замок і встановлювали на кам'яний фундамент сухої в'язки. Під приміщенням, де планувалося встановити млинарський механізм, викопували яму і робили кам'яну підмурівку. Дах млина чотирисхилий, з більшим виносом над водяним колесом, покритий драницею. Розміри млина в середньому становили 4x8 кв.м. Робоче приміщення займало дві третини площі будови. В ньому були наскрізні двері: в одні заносили зерно, а в інші виносили готову продукцію - муку. Зерно, занесене в робоче приміщення, по спеціальній драбині підіймали вверх, складали в ряд, утворюючи так звану "мішкову чергу".