Последние комментарии в городе Киев:

Почему протекал в давние времена? Он и сейчас здесь протекает, только под землёй. И так же впадает в Лыбидь.

Заруферить можно?

Згоден.

ближе к лэпкам, живут много собак (особей 7-10)

сейчас там барахолка

Житловий будинок, 1910—15 Багговутівська, 32. На чер­воній лінії забудови вулиці, віднесеної будівельними правилами Києва (1913) до третього розряду забудови. Зведе­ний як прибутковий. За структурою односекційний, з двома квартирами на поверсі, відзначається оригінальним архітектурним вирішенням фасаду в стилі раціонального модерну. Чотириповерховий, з підвалом, у пла­ні прямокутний, з об'ємом чорних сходів, що виступають з боку подвір'я. Головний фасад асиметричний — його вісь виділено уступчастою у плані розкріповкою на три вікна, фланкованою заглибленими крилами з балконами на два вікна. У тектоніці фасаду доміну­ють вертикальні членування, підкрес­лені характерними для модерну потрій­ними вертикальними тягами-капелюрами й витягнутими пропорціями віконних прорізів. Площинний модер­нізований декор сконцентровано у цен­трі фасаду. Це вписаний в овал вхідний портал з оригінальним трилопатевим отвором, криволінійний вінцевий аттик з типовим для модерну лучковим щипцем над потрійним вікном горищного приміщення

Дегтярівські доброчинні заклади, поч. 20 ст. Дегтерьовська, 19 Першу чергу з 13 будівель зведено 1900—02 за проектом арх. В. Ніколаєва будівельною конторою Л. Гінзбурга, освячено 26 жовтня 1902. Доброчинні заклади побудовано коштом, що заповів для цієї мети київський купець Дегтярьов Михайло Парфентійович (1831 — 98) з родини калузьких купців, яка оселилася у Києві у 1830-х рр. Батько фундатора богадільні Дегтярьов Парфентій Михайлович (1798—1837) був обраний 1835 першим міським головою Києва після скасування магдебурзького права. Заповіт виконала дружина купця С. Дегтярьова. Для утримання доброчинних закладів М. Дегтярьов залишив місту три прибуткові будинки на Хрещатику. Архітектура дво-, триповерхових бу-динків відзначається простотою, зумовленою призначенням закладу, та застосуванням традиційних київських будівельних матеріалів. Фасади виконано з жовтої цегли під розшивку швів, у цегляному стилі. З боку вул. Дегтярівської розміщено головний будинок доброчинних закладів (корпус А) з трьома тильними виступами, призначений для опіки 250 жінок. На першому поверсі була їдальня, на другому — бібліотека-читальня і церква св. Михайла (не збереглася). Різьблений дубовий іконостас для неї виготовила київська майстерня М. Даболінга, ікони — художник В. Сонін, настінний розпис виконав малярний заклад К. Шмідта. За радянського часу споруду надбудовано третім поверхом. Ліворуч від головного корпусу будинки для опіки 150 чоловіків (Б) і адміністрації (Д), праворуч — будинок відділення для 100 хронічно хворих (В). У середній частині садиби містилися лікарня на ЗО місць (Г) і каплиця при ній (Н), кухня, пральня (Е), котельня з двома паровими котлами (Ж), лазня (Л), дві льодовні (І, К), інші господарські споруди. У цій частині садиби 1903 зведено два триповерхових корпуси дитячих притулків ім. М. Дегтярьова (С, Т), в одному з яких проживало 60 дітей віком від 6 до 13 років, в другому 100 дітей до 6 років. До цих притулків прилягав фруктовий сад. У тильній частині ділянки 1913 побудовано двоповерховий притулок ім. Є. Дегтярьової для 100 дітей дошкільного віку. Тоді ж дума передала закладу додаткову ділянку під город, садову шкілку і дров'яний склад. Пізніше на території богадільні було розбито парк з широкими алеями, квітниками, ігровими й спортивними майданчиками, встановлено електричні ліхтарі. Після смерті С. Дегтярьової 1902 доброчинними закладами керувала опікунська рада на чолі з міським головою, господарськими справами займався спеціальний комітет. У 1912 кількість старих у богадільні зросла до 765, дітей — до 204. Кожному з них видавалися білизна й одяг, було забезпечено харчування, додатковий заробіток у майстернях закладу. Вихованці притулку навчалися у двокласному училищі ім. М. Дегтярьова. По досягненні 13 років вони залишали притулок, забезпечені необхідним для початку самостійного життя. У роки 1-ї світової війни тут розміщувався військовий госпіталь, пізніше — притулок інвалідів та протезні майстерні. 15 квітня 1918 у богадільні, пробувши тут кілька днів, помер письменник Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838—1918). 1 травня 1923 у комплексі доброчинних закладів відкрилося Дитяче містечко ім. В. Леніна — «Ленінськ», розраховане на 1500 безпритульних дітей віком від 4 до 16 років. 1931 його було ліквідовано, приміщення передано 45-й дивізії, пізніше — танко-технічному училищу. На подвір'ї, праворуч від головного входу, розташовано меморіал пам'яті воїнів-танкістів, загиблих під час 2-ї світової війни: важкий танк «ИС-3», скульптура воїна-танкіста та встановлені півколом вертикальні стели з іменами полеглих. 1978 на фасаді контрольно-пропускного пункту встановлено бронзову меморіальну дошку підрозділам Київського танко-технічного училища, які брали участь в обороні міста у 1941 (ск. А. Харечко, арх. Ігнащенко). Тепер — Київський інститут сухопутних військ Міністерства оборони України [452]. Генеральний план Дегтярівських доброчинних закладів поч. 20 ст.: А. Головний корпус. Б. Будинок для опіки 150 чоловіків. В. Будинок відділення для 100 хронічно хворих. Г. Лікарня. Д. Адміністративний будинок. Е. Кухня і пральня. Ж. Котельня. З. Дров'яники і амбари. І. Льодовня для кухні і службовців. К. Льодовня для лікарні. Л. Лазня. М. Корівня і стайня. Н. Каплиця. О. Сторожка. П. Туалет. Р. Головна брама. С. Притулок для 100 дітей шкільного віку і майстерня. Т. Притулок для 50 дітей шкільного віку. У. Притулок ім. Є. Дегтярьової для 100 дітей дошкільного віку. Ф. Садова шкілка. X. Дров'яний двір

BC-3 канув в літа, Зараз нова влада танчик продала а на його місце (свято місце пусто не буває) взграмоздила Т-64. Ніби то все гаразд, а осад залишився.

До начала 80-х в этом здании находился дом пионеров Жовтневого района.

Сгорел где то в 2023 и был снесен в январе 2025, сейчас територия огорожена и стоит проект двух этажного здания

Это так называемый чугунный "штуцер" выведенный из проложенного ниже уровня Лыбеди и паралельно ей канализационного коллектора хозяйственно бытовых стоков. Он представляет собой чугунную трубу диаметром 600 мм а в конце 900 мм. Чтобы сточные воды из него не попадали в речку трубы проложили ниже уровня реки. Эта часть коллектора называется Старолыбедской. В.И. Вишневский. "Малые речки Киева". 2013 г.

Помнится, как мальчишки и девчонки лазали через второй этаж по балкону через кухню от вахтёрши. Как мартышки ))) Будущие светила науки, которой им не обрелось.

Я бы сказал что это сквер, до парка по размеру не дотягиевает.

ныне разворованный переоборудованный бомбарь с гп5м, раньше было афигенно, щас все разбросанно

Не Дедовец случаем звали?

Уже снесли

бывшее 36 училище по подготовке кадров для Химволокна

Бывшая казарма 210 понтонно-мостового полка. https://uk.wikipedia.org/wiki/210-%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE-%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D0%B0_(%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0)

Он не заброшенный!